Українські традиції, звичаї, мистецтво – усе це має дуже довгу хронологію зародження та становлення, що збереглись до наших днів. Одним із провідних атрибутів народного оздоблення одягу було і залишається вишивання. Тож яка була історія трансформації одягу, його призначення від практичного до урочистого. Та як вишиванка до цього причетна?
Скіфи
Бажання прикрашати одяг був неминучим проявом еволюції людської свідомості. З часом, це бажання стало потребою: завдяки оздобленню люди показували статус серед інших, доводили свою значимість та матеріальний стан. У попередній статті ми вже згадували про скіфів та їхні пам’ятки, які є речовим доказом орнаментування та прикрашання цими племенами власного одягу. Їхнє урочисте вбрання було оздоблене нашивками із золотих ниток.
Орнаменти у скіфів були переважно анімалістичні, та побутові, але також можна побачити багато абстракції: хвилясті, вертикальні паралельні лінії, зигзаги, закрутки, що часто зустрічаються не лише на оздобленні одягу, а й дорогоцінних прикрасах та обладунках та ін. Дуже поширеними “Геометричні орнаменти у вигляді смуг розміщувались по краях коміра, подолу, на рукавах, посередині на спині курток. Особливо щедро оздоблювалися у скіфів штани – розшивалися узором у вигляді завитків, гачечків,ромбів, зигзагів. Саме такий яскраво прикрашений одяг зображено на вазі з царського поховання кургану Куль-Оба та на чаші з Гайманової могили (IV ст. до н.е.)” [1, с.13].
Сармати
У сарматів, що проживали на сучасній території України, через оздоблення вже можна розрізнити соціально-економічне становище різних прошарків населення. Так, у заможних сарматок одяг був пишно вишитий золотими нитками, а у бідніших – звичайними кольоровими. Розкопки, що проводились у 1974 р. під керівництвом Галини Ковпаненко на території Миколаївської області у с. Ковалівка стали грандіозним відкриттям для дослідження побуту сарматів. Там відшукали багатий інвентар, що вказував на високий соціальний статус жінки, що жила приблизно у I-II століттях нашої ери.
Складність розкопок XX-XXI століття полягає в тому, що більшість таких поховань вже були пограбовані, задля наживи. Одне із уцілілих поховань було саме на Соколовій Могилі. Тут знайшли залишки золотої вишивки на шовковій тканині. Вишивка I ст. до н.е. вважається однією із найдавніших, що відомі людству. Археологам та іншим науковцям вдалося реконструювати її. Вишивка була наповнена різними елементами, кілька горизонтальних смуг утворювали цілісну картину: верхня смуга мала сюжетний орнамент, нижче від неї – смуги з пальмет (рослинний орнамент) та абстракції. Це вперше зафіксована речова пам’ятка, що має сюжетні зображення саме у вишивці та створена за унікальною технікою “у прикріп” ( це спосіб кріплення нитки на тканині без протягування її через велику частину основи. Вишивка виконується шляхом натягування основної нитки поверх тканини, а потім закріплення її дрібними стібками за допомогою іншої нитки.), яка не мала аналогій у той час. Хіба це не дивовижно?
Русь-Україна
Київська держава доволі пізно прийняла християнство за офіційну релігію. Наслідувавши приклад інших європейських країн, зокрема Візантії, жителі Руси-України також перейнялися досвідом оздоблення тканин, щоб прикрашати ними храми. Прикрашали тканини переважно золотими та срібними нитками, таке шитво дуже цінувалося серед знаті. У літописах можна знайти відомості про розвиток шиття на тканинах. Так, ми зустрічаємо згадки про “індитью” – один із видів престольного одягу (верхній), “завіси” – використовуються навколо ківорія (накриття над престолом) у вівтарі.
Анна-Янка, донька Всеволода, сестра Володимира Мономаха організувала школу в Андріївському (Янчиному) монастирі для дівчаток, де вони навчались вишивати золотом і сріблом. Притаманною для вишивки Київської держави є техніка “”у прокол” – коли через тканину протягується металева нитка. З часом орнаменти одягу місцевих жителів почали відходити від Візантійських традицій та набувати самобутніх рис. Про це свідчать розкопки поховань, де орнамент відрізнявся від попередніх, мав не лише золоті нитки, а й золоті бляшки у формі хрестиків.
Вишивка посідала важливе місце серед народу. Оздоблення вишивали не лише на рукавах чи подолі, а також на грудях, уздовж стегон та ніг – місцеві вірили, що такі магічні узори додадуть сили та міці ногам та тілу в цілому.
Вишивка – це давнє ремесло, яке використовувалося для прикрашання тканини декоративними візерунками за допомогою ниток і голки. У багатьох культурах вишивка має глибоке символічне значення та виконує не лише естетичну, а й сакральну функцію. В українській культурі, наприклад, вишивка є важливою частиною народної спадщини, яка несе в собі багатовікові традиції, символи та вірування.
Основні призначення вишивки:
- Прикраса одягу та побуту
Вишивка використовувалася для оздоблення сорочок, рушників, скатертин, постільної білизни. Кожен регіон мав свої унікальні техніки та орнаменти. - Символічне значення
У традиційному розумінні вишивка на одязі або тканинах часто була оберегом. Наприклад, в українській вишивці використовувалися орнаменти, які символізували захист, здоров’я, родючість і любов. - Родинний зв’язок та ідентичність
Вишивка часто передавалася з покоління в покоління, зберігаючи родинні історії та пам’ять. Вона також вказувала на належність до певного регіону чи громади. - Ритуальна функція
Вишиті рушники були важливою частиною весільних, похоронних і релігійних обрядів. Наприклад, рушник використовували в обрядах благословення молодих. - Мистецтво та самовираження
Вишивка є формою творчості, де майстрині могли проявляти свій талант, фантазію та почуття стилю.
